то буду мала що розповісти тобі. І про твойого Юзька, і про Кароля, і про Мільку, ту гордячку, знаєш? І про всіх, про всіх! Аж пальчики оближеш.
Ну, розуміється, що над молодшою частиною компанії, особливо над паннами, як звичайно, я маю провід. Та й не лише панни, а й кавалери радо йдуть під мою руку. „Як панна Маня скаже, так буде“. Гжехоткова налазиться весь день, наляпає тим язиком, як помелом — і як він не відпаде їй, дивуюся! — та й аби до ліжка або до соломи, засне, як щур у муці. А я мушу на кватирі всього допильнувати, за всім доглянути, всіх намістити. Та й уночі… Ну, та про це далі, а тепер нехай тобі зачну з кінця.
Рано, вислухавши набоженства у св. Анни ми цілою процесією, при співі пісень рушили до Городецької рогачки. Маса народу супроводила нас. За рогачкою вже ждали нас підводи — десять фір. Ми посідали, на кожну фіру по п'ятеро нас, та й рушили в дорогу. На передній фірі пан Вінцентий, а на задній пані Гжехоткова. Пан Вінцентий сидить плечима до фірмана, так щоби міг бачити всю компанію, і рипить зо всієї сили:
Gwiazdo śliczna, wspaniała,
Kalwaryjska Marya![1]
А пані Гжехоткова на задній фірі в товаристві старших жінок пищить рівночасно котячим голосом:
- ↑ Зірко гарна, величня,
Кальварійська Маріє!
