— Славний хлопець! Нікодиме, до тижня маєте приєднати його для нашої справи. Це не легка річ, але можлива. А тепер замкніть двері і укладаймо плян кампанії!
Нікодимові не довелося більше бачитися з Грицем. Два дні по тій гостині він одержав від батька лист: старий був тяжко хорий і просив його зараз приїхати до нього. Нікодим поїхав і не вернув аж за місяць. За той час він устиг поховати батька і продати задовжене й без того село. Та в нього тільки одне було перед очима: повстання, що готовилося у Львові. Він їхав до Львова з рожевими надіями; мав кільканадцять тисяч ринських, можна буде розстарати дещо трохи оружжя, поставити в ряди кілька сот хлопців, а це, здавалось йому, вистачить на початок, щоб захопити в руки цісарські каси. А там справа піде вже гладко.
У Львові застав цілковите безголов'я. Гвардія без доброї команди вправлялася більше в піятиках, ніж у воєнній дисципліні, полковник скинувся команди, генерал Бем знеохочений плюнув на все й виїхав до Відня. Та з другого боку серед людности зростав, як йому здавалося, запал до повстання, німецькі урядники купами тікали зі Львова, військо не могло спокійно ходити по вулицях, сварки й бійки гвардіяків та міщанської молоді з вояками були щоденною справою, так що головний комендант львівської залоги генерал Гаммерштайн заборонив воякам
