щоби в темнім ратушевім коридорі деякі патріотичні гвардіяки не дали йому на прощання пару порядних стусанів по плечах та по карку.
Кілька день після цеї незвичайної стрічі Гриць, маючи вільний вихід, ішов вулицею, коли нараз напроти себе побачив панича. Цей поспішав кудись і навіть не зиркнув на нього.
— Паничу! — окликнув його Гриць.
Нікодим обернувся, зирнув і зараз пізнав його.
— Грицю! — скрикнув він радісно і стиснув руку воякову. — От іще з мене сліпак! іду та й не бачу. Ну, як же ся маєш? Давно у Львові?
— Спасибі! Маюся не зле. У Львові оце другий місяць, а досі були в Голомуці.
— Та що ми тут на вулиці стоїмо і балакаємо? — похопився панич. — Ти маєш годинку вільного часу?
— Маю.
— Ну, добре, то ходи до мене до хати, побалакаємо.
Нікодим Пшестшельський жив у невеличкій кавалерській кватирі на Сикстуській вулиці. Салоник і спальня — оце було все його поміщення. Харчувався в реставрації, та й загалом, бовтаючися повище вух у вирі тодішнього політичного життя, він рідко коли бував дома, часто навіть ночував деінде, вічно бігав, агітував, демонстрував, організовував, провадив гарячкове життя, ненастанно готовий до
