своїх вояків у дворі, почав „тягти протоколи“ з усіх, починаючи від старого пана, а кінчаючи на сільських парубках і дівчатах. Ціле село тремтіло; по хатах голосили жінки, плакали дівчата, люди ходили, як потроєні. Протоколи під військовою асистенцією в тих часах то не була така проста і невинна річ, як би могло здаватися. Як усюди в панщинних порядках, так і тут в роботі були буки; вояки не могли їсти хліба задармо. Кожна найменша суперечність у зізнаннях вияснювалася на лавці під буками. Вияснювалася! Ні, плодила десятки нових суперечностей, тягла нових свідків на ту саму лавку; в міру пролитих сліз і поламаних патиків росла купа записаних (по-німецькому!) аркушів паперу, а провина панича Нікодима збільшувалася від простого підозріння до розмірів злочину державної зради.
Першого дня до пізньої ночі тяглася та інквізиція, тяглася й другий день. Напаковано повен шпіхлір людей, що з цеї або тої причини видавались комісареві підозреними. Між першими арештованими була Грицева мати, хоч вона клялася й божилася, що панича на своїм обійстю не бачила і нічогісінько не знає. Арештовано й служницю. Старий Гнат сам один ночував у своїй хаті, коли нараз о півночі хтось злегка застукав до вікна. Це був Гриць.
Батько впустив його до хати, засвітив, позаслонювавши вперед вікна й зирнув на нього. Гриць був увесь мокрий і присипаний снігом, але при тім спокійний і веселий.
