— Ах, Боже мій! — скрикнув Гриць. — Чекайте тут, я зараз принесу вам дещо попоїсти.
І Гриць поперед усього приставив знов драбину до оборога, потім метнувся до хати й по хвилі був уже на оборозі коло панича. Чарка горілки, горщик молока і кусень хліба підкріпили панича. Та Гриць не сидів при ньому.
Він, доторкнувшися його, зараз почув, що панич увесь мокрий і зараз же побіг знов до хати і приніс сухе шмаття, чоботи, холошні, кожух, та тут же на оборозі допоміг паничеві передягтися. Тільки тоді, прикривши продроглого сіном і обігрівши його, він почав розпитувати:
— Ну, що з вами? Де ви бували? І що там чувати в світі?
— Страшно, Грицю, страшно! Не доведи, Боже, бачити, а ні згадувати, а ні оповідати нікому, що там діється! Та чекай! Чи бачив хто у тебе в хаті, як ти порався?
— Ні, не бійтеся! Ніхто не бачив. Тато в дворі, a мама і слуга сплять.
— Тато в дворі? Що ж там робиться в дворі?
— Та нічого! Громада приставила людей, щоби пильнували двору. Не бійтеся, вашому татові нічого злого не станеться. Тільки вам не можна показуватися, а ні в дворі, а ні в селі.
— Знаю це і для того сюди запхався. Ти мене не зрадиш, Грицю, не видаси на загибіль?
— Що ви, паничу! Я мав би… Ні, що там було, то було, але від мене не бійтеся нічого!
