лежав на їх гілляках і тут то там з лускотом валився вниз. Було темно; тільки десь-десь на шпилях горбів або на стрімких берегах ярівся сніг синюватим фосфоричним блиском. У селі було глухо, та дивлячися з південного боку на ту низку хат, порозкиданих здовж річки в досить великих відступах одна від одної, видно б було ряд золотистокривавих цвяшків — це світло, що миготіло з тісних віконець. По хатах ще майже ніде не спали, та зате на подвір'ях було глухо, тільки пси гавкали та чути було, як у стайнях сопуть та зітхають воли. Тільки на обох кінцях села в луб'яних колибах сиділи купки людей, голосно балакаючи, та від часу до часу перекликаючися; це були вартові, що стерегли тут день і ніч. Нудно їм було, бо до їх відлюдного гірського села не доходила та кривава хуртовина, що так люто перейшла майже по всіх округах західньої Галичини.
Того самого вечора Гриць Тимків був чогось дуже неспокійний. Він тепер сам був дома, сам мусив доглядати господарства, бо батько був у дворі коло пана. Розуміється, роботи в зимі для його здорових рук і прудкої вдачі було не так то й багато, і Гриць при помочі матері й служниці сяк-так давав собі раду. Та цього вечора якось усе не йшло йому в лад. Чи то такий уже день був, чи може він почув звістку про те, як мазурські хлопи ріжуть панів, як великими чорнявами (купами) ходять від села до села, грабують, палять і руйнують двори, мучать і мордують панів. Про все те
