пускають по селах наказ, щоби в хвилі вибуху хлопи кинулися на двори.
— Боже мій! Що ти говориш! — скрикнув старий пан.
— В тій цілі комісари і старости потаємно скликають війтів і урльопників і видають їм накази. По селах мають стояти варти і не пускати нікого. А на випадок повстання, слухайте, таточку!..
— Ну, ну! — говорив старий пан, увесь тремтячи, мов осиковий лист.
— На випадок повстання вже розпускають таку вість, що з Відня понадходили запечатані накази до кожного староства і мають бути розпечатані аж тоді, коли вибухне рухавка. А в тих наказах нібито стоїть написано: позволити хлопам через три дні нападати на двори, мордувати, мучити, грабувати, все, що їм сподобається.
Ті слова, висказані Нікодимом холодно, різко, мов неохибний засуд, не прибили й не перелякали старого пана.
— Ну, це вже дурниця. Димцю, — мовив він. — Цього вони не зроблять. Цього ніякий уряд не зробить.
— А я боюсь, таточку, що зробить. Занадто люто вони ненавидять нас, щоб мали завагуватися і перед цим страшним ділом. А коли би не думали зробити цього, то пощо пускали би між хлопство такі поголоски?
— Як то, й це ти довідався від Осипа?
— Розуміється.
— А йому хто говорив це?
— Не хоче сказати. Та нам байдуже, чи це говорив йому сам староста, чи ко-
