про мене, над її відбудованням, але по що вивішувати свій патріотизм на печатках, викрикувати його з дахів, вибубнювати на вулицях? А надто ще коли знаєте, що уряд дразниться такими дурницями, як бик червоним. Коли хочете справді зробити щось, то такі значки сто раз швидше пошкодять вам, ніж поможуть.
— Ну, не можна так говорити, — боронився Нікодим. — Люди людьми, таточку, а поляки поляками. Їм не досить патріотизму в глибині серця, їм треба патріотичної одежі, кокард, печаток, фан[1] і відзнак. Такі речі тягнуть до себе навіть таких людей, що в серці небагато мають дійсного патріотизму.
— О, певно, — мовив батько. — Це певно вони притягнули й того графика К., марнотратника, неробу та гуляку. Даруй, мій сину, але справі, котрою кермує цей панич, я неможу вірити. Бувши на твоїм місці, я зараз би відкараскався від неї.
— І мені це не дуже подобається, що він має в руках нашу печатку. В окружнім комітеті засідає купа паничів, котрі вже віддавна балакали про те, що треба когось для «фірми». Здається, що вони втягнули його. Ну, та я поїду, розвідаю, що там вони роблять і яке в них діло до мене.
Льокай покликав панів до снідання. В часі снідання, в присутності льокая, розмова перервалася; тільки десь колись пани перекидалися французькими фразами, хоч оба в французькій мові були не тверді й
- ↑ Фана — прапор.
