— Добрий день! Ну, що? Де бував?
— Ходив до лісу, чи нема свіжого вовчого сліду.
— Нема?
— Ні. Після вчорашнього немає.
Нікодим скинув кожушок і передягся в чемерку, свій звичайний стрій.
— Збираєшся їхати кудись? — запитав батько.
— Та мушу. Вчора лист прийшов із Сянока.
— О! — здивувався батько. — А ти й не сказав мені нічого. Від кого лист?
— Та не говорив, бо то не татків інтерес. Граф К. пише мені, коротко, пару слів: «Прибувай, важні вісті».
— Агі! Граф К.! Та не знати котрий, бо їх два є. Чи старий, чи молодий?
— Молодий.
— Ти з ним знайомий?
— Досі ні.
— Ну й не догадуєшся, чого тебе потребує?
— Догадуюся. Лист запечатаний не його печаткою, а нашою, меч і коса навхрест, а на полях чотири букви: J. Р. N. Z.
— J. Р. N. Z. — а це що значить?
— Jeszcze Polska nie zginęła[1].
— Там до дідька! — буркнув старий пан.
— Що неподобається тобі? — якось прикро запитав син. — Я думав, що це повинно тішити тебе.
— Як може мене тішити дурниця? Будьте собі патріотами, вірте всею душею, що Польща не пропала, працюйте,
- ↑ Ще не вмерла Польща.
