панські руки вас могли запомогти! Ні, не поміч, а загибіль жде тут на вас! Бо зваж іще й те! Всі робочі руки з сіл ідуть сюда. Ну, конечно, і поле нікому гаразд обробити і газдівства допантрувати. Значить, ти тут тратиш здоров'я пусто та дурно, а дома за той час уже йде ніворотом.
— І це правда, і це правда! Господи милосердний! Пропаща година! — сказав я. — Ну, а нема ж ніякої ради на це? Нема способу, щоби вимотатися з тої сіті поганої?
Вона замовкла і мовчала довгу хвилю.
— Є способи, — сказала вкінець. — Є три способи, небоже. А я не можу тобі їх сказати. Не моя власть. Думай сам, гадай, може й догадаєшся. Я тобі ще лиш одне скажу. Не надійся, що „дасть Бог, ліпше буде!“ От видиш, перше ті, що в ямах робили, брали по п'ятнадцять шісток. Тепер і їх намножилося. Не питають на смерть, на небезпеченство. Лізуть. От пани вже й їм плату знизили, три шістки урвали.
— Хіба не лиш мені одному — спитав я.
— Тобі першому, тепер уже всім. У них така змова. Що один, те й усі! Утікай же відси, небоже, утікай! Тут тобі добра не діждати. І другим, відраджуй.
— Ну, але де ж мені обернутися?
— Куди хочеш. Іди на службу, працюй. Мало й там добра, та все ж принаймі для свого чоловіка робиш. Не запомогаєш ворога. А тепер мені час іти. Бувай здоров!
