людям. Ті вихованиці жили у неї в селі і нібито вчачися домашнього господарства, робили безплатно всю чорну роботу сільських куховарок, наймичок та робітниць. За те віддаючи їх замуж, графиня давала їм „гардеробу“, це-б то пару сорочок та іншого дешевенького жіночого убрання, та пару дукатів „на нове господарство“; все було обчислене докладно так, щоб ніяка вихованиця не коштувала більше, ніж приніс її заробіток. Головне віно, яке давала графиня, це була її протекція: вона виробляла посади й аванси для мужів своїх вихованиць, приміщувала їх в данім разі у знайомих панів до „обов'язку“ і не забувала за них і потім.
Того дня, коли скоїлося бомбардовання, графиня провела весь ранок, як звичайно, на молитві. Коли ж почали стріляти й насупроти її вікон почали будувати барикаду, вона веліла свойому льокайові Янові замкнути браму, а сама, ставши біля вікна так, щоб була заслонена муром, а про те могла бачити все, що діється на площі, стояла, весь час шепчучи молитви й визираючи крізь вікно.
Декілька куль із площі Св. Духа влетіло крізь відчинене вікно до її покою, та це не злякало її; вона була з лицарського роду і не боялася оружжя; за її дівочих часів не перевелася ще мода, що паничі для забави вистрілювали паннам корки з-під черевиків в часі полонеза. Таким робом вона була свідком оборони й упадку барикади, бачила, як упав останній оборонець, поміщений у вікні єзуїтського
