стяглася й узяла йому з рук його тягар, потягла його самого до сіней і знов замкнула двері. Сталося це так тихо, несподівано і легко, що Калинович в іншому разі був би готов повірити в якесь чудо. Але тепер він не здібний був зібрати двох думок докупи. Ще хвилю стояв у сінях, мов остовпілий, ще торкнули його слух німецькі слова команди на площі ось тут за брамою, почулися йому численні кроки вояків, що, бачилось, голосно чалапкали в теплій іще крові, розмитій річками по бруку. Та в тій хвилі йому здалося, немов десь там у його нутрі луснув пухир наповнений теплою водою, і та вода лагідно почала розливатися скрізь по його тілі, почала любо лоскотати його коло серця…
Він похилився і всім тягарем свойого тіла впав зомлілий на кам'яний поміст сіней.
В камениці, де отак не то чудом, не то припадком опинився Калинович жила на першім поверсі графиня М. Дідичка славного історичного імени, славна колись красою та маєтком, вона вийшла замуж за польського магната, гуляла з ним разом за границею і здобула собі не менше голосну славу своїми любовними авантурами. Повстання 1831 року покликало її мужа назад до краю, до просторих дібр на російському Поділлю. Загальний запал захопив і його; він узброїв свою двірню й слуг і зробив із них полк, який приніс йому більше слави
