Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/365

Цю сторінку схвалено

бирає у нього якась інша постать, що, закрита будовою барикади, стоїть у нижчій фрамузі, відки вивалили статую Матері Божої. Вона стоїть так заслонена, що Калинович майже зовсім не може бачити її. Лише на поклик Валіґурського згори вона вихиляється зі своєї фрамуги, підноситься трохи вгору, простягає руку, бере від нього вистрілений штуц і рівночасно подає йому другий, такої самої будови, набитий. І поки Валіґурський в своїй засідці починає очима нове полювання і з далека видно лише, як його рука поводить дулом пістолета, то постать унизу, скулена, метушишься над чимось, виконує якісь прудкі рухи і, придивляючися пильно, міг Калинович добачити сліди їх по наглих рухах великої бавовняної хустки, якою була прикрита ця постать. А по хвилі знов постріл із вікна, знов зойк за барикадою, знов простягається рука Валіґурського з пістолетом униз, а назустріч їй вихиляється знизу рука з набитим пістолетом.

Калинович бачить їй-богу, біла, тонка, дрібна жіноча рука!

— Невже його дочка з ним тут? — подумав Калинович і його серце забилося чогось, немов до того натовпу сильних та бурливих вражінь прибуло ще одно, дике, несподіване та сильне власне тим, що таке несподіване.

— Це вже восьмий! — мовив згори Валіґурський до тих, що стояли внизу і набивали карабіни.

— Браво, Валіґурський, браво! — почулися і голоси. — Пражте їх! Так їм треба!