В тій хвилі гукнув вистріл і куля цяпнула в сам той гак, якого держався відважний шпіон. Може о пів цаля від його руки! Він сплюнув і зареготався, але все таки не кидав свойого становища. Та увага Калиновича була збуджена його словами, зверненими до пана Валіґурського. Як то, і пан Валіґурський тут? І він почав очима шукати по барикаді. Недовго й шукав, бо майже в тій самій хвилі, коли шпіон зареготався, почувши удар кулі о гак біля своєї долоні, з протилежного кінця барикади, з-під самого муру єзуїтського костела гукнув вистріл, а за барикадою почулося глухе стогнання.
—А ти, драбе, куди лізеш? — закричав той, що стрілив. — Маєш за своє! Не лізь!
Калинович пізнав голос Валіґурського. І аж тепер устиг роздивити добре досить незвичайну, навіть у тій пекельній фантасмагорії, картину.
На розі єзуїтського костьолу, збудованого з тесаного каменя, над малими входовими дверми на висоті першого поверху міститься за залізною балюстрадою низьке, півколесне вікно в глибокій фрамузі. Значно нижче від того вікна, праворуч входу, міститься друга фрамуга, вижолоблена не більше пів метра вглиб, і в ній стояла кам'яна статуя Матері Божої. При будові барикади доведено її з цього боку аж до балюстради над дверима, зірвано балюстраду і вгороджено її в барикаду, укріпляючи нею позицію повоза, який витягнено наверх, покладено горі колесами та привалено каміннями. Виважено з її ніші й статую Божої Матері
