скоків залізного гостя, вона перевертається на бік, заточує широке колесо, стукається о ніжку якогось бюра, і в тій хвилі вибухає величезний вогняний стовп, у слідуючій хвилі чути оглушливий лускіт, і вся канцелярія наповняється димом, курявою, шматками порозриваного паперу та трісками полупаних меблів, серед яких, мов шершені, бренять і моментально затихають залізні черепки гранати. Все те зчинилося так нагло, в такім якімось шаленім темпі і з такою фатальною логікою, що Калинович не міг ані одної ясної думки захопити в голові. Зовсім безтямно, несвідомо він заскочив у найдальший кут канцелярії, між своїм бюрком і великою печею, скулився тут і заслонив лице ліктями. Декілька трісок ударило його по голові, але зрештою йому не сталося нічого. Гострий, душний дим від горючих паперів протверезив його.
Він визирнув зі свого кута, випростувався і поглянув довкола. Половина канцелярії, та що ближче вікна, виглядала як дійсне пекло. Вибух ґранати вирвав частину підлоги, потрощив бюрко, шафу, розсипав і розкидав масу паперів, які тепер горіли гучним полум'ям. Не надумуючися довго й не слухаючи дальшого лускання куль, Калинович ухопив своє пальто й капелюх; держучи їх у руках, вискочив на коридор.
Канцелярія лежала на першім поверсі. Коридор був пустий. Надягаючи на себе пальто, Калинович біг коридором і кричав:
— Горить! Горить!
