— Ну, виплата тижнева. На тиждень винесе заробленина в одних три ринські і шістдесят крайцарів, других чотирі і вісімдесят. Так чи ні.
— Та вже ж не як, — відказав я.
— А видиш! Ну, а за їду скільки ж платять тижнево? Щонайменше по тридцять крайцарів денно, за сім день винесе два ринські і шістка. Нічліг, хоть і от який нужденний (а ліпшого, сам здоров знаєш, тут не допитати), по шістці від ночі, на тиждень сімдесят крайцарів. Так?
— Та так.
— Ну, відрахуй же те все, чи много лишиться?
— Та я, — кажу, — знаю добре той рахунок. Не раз мені він дався у знаки. У магазинників лишиться вісім шісток, а у корбових два ринські.
— Ну, як гадаєш, чи то не дарма робота, тиждень мучитися у такім пеклі за вісім шісток.
Ті слова були якісь такі і погрізні і жалісні, що я став і не знав уже, що й казати.
— Ба, погди — почала вона знов. — Я числила 30 крайцарів денно на їду. А яка то їда? Сам бачиш, хліб тут дорогий, дорожчий як де. Пани бачать, що миру багато, то й тягнуть. За 20 крайцарів на день ніщо одному хліба. Ну, а схоти він у вечір після тяженької утоми випити порцію горілки, схоти бодай два-три рази на тиждень з'їсти щось теплого, та й уже по грошах. Звісно, самим хлібом, а ще таким, який тут продають, не продихаєш. Ну що ж, видиш тепер, за що
