Калинович якось механічно притулив газету до носа й раптово зараз відкинув її геть.
— Пахне революцією! Comitè du salut publique! «Użyć wszelkich… W razie potrzeby… Każdy mieszkaniec stały czy czasowy ma być posłusznym… диктатура! czuwać nad bezpieczeństwem i porządkiem[1] — а від чого ж поліція, гвардія народова? І хто власне нарушує спокій і безпеченство? Проти кого звернене вістря цієї постанови?
Калинович підсунув окуляри високо на чоло і глянув зі свого крісла вгору на Згарського, що стояв обік нього й також дивився на газету.
— Не знаєте, проти кого? Хто нарушує спокій? Не читали газет? Там у кожнім нумері по десять раз повторяють, що всьому винно цісарське військо.
— Значить, проти нього — —
— Не чули, у нас уже не лише своє військо, але й свій комендант, генерал Вибрановський, іменований головним комендантом гвардії на весь край.
— Ну, я це знаю. Певна річ, коли що до чого, то на брак генералів не будемо жалуватися, коби лише рядові вояки були, — з гіркістю мовив Калинович. — Але від генеральства пана Вибрановського до цього кроку головного виділу ще досить далеко. Чого вони хочуть? До чого пруть?
- ↑ Комітет публічної охорони! Вжити всіх засобів… В разі потреби… Кожний мешканець постійний чи тимчасовий мусить слухатися… Сторожити безпеченства й порядку.