— Т-та, як так, то інша річ, — відізвався дехто з робітників.
Пан принципал приняв цей нерішучий відзив за знак згоди і промовив зовсім спокійно:
— Ну, то добре. Пан директор зарядить усе, що буде треба. Прийдеться прикрасити фабрику. Ліс недалеко, зелених гілляк там багато, можна наробити дубових вінців та фестонів. Браму треба буде обвішати флагами. Зрештою то вже пан директор обдумає все докладно. Тільки жваво, хлопці, і охотно до праці, а я даю вам своє чесне слово, що всі будемо задоволені, все буде добре.
„Хлопці“, між якими було не мало дорослих, бородатих та вусатих мужів, а кількох навіть посивілих старців, вислухавши цю промову свойого принципала, не виявили особливої радости, деякі зітхали якось тужливо, а інші почали мовчки розходитися. Тільки між молодшим поколінням слова принципала викликали веселий настрій. Їм усміхалася надія парадувати перед цісарем у нових мундурах. Тож коли пан принципал разом із директором відвернулися від робітників і подалися в двері фабричної канцелярії, деякі з тих молодиків, може не без впливу дозорців, підкинули шапки вгору і закричали:
— Віват! Най жиє наш найясніший монарх!
— Віват! Най жиє наш найясніший монарх! Віват! Віват!
Так кричали незлічені юрби святочно повбираних людей, що товпилися і залягали
