вже ніщо від його не втече, доля в його руках… Той мішок з банкнотами — це дужа підпора й основа всіх хоч би й найсміливіших його мрій. Мільйон! Аджеж це величезний маєток, про який хіба в казках розказують!…
Пізня вже ніч була, коли від Яця вийшли останні гості — війт, присяжний і старший брат. На їх честь Яць мусив випити кілька чарок солодкої горілки, котру Мендель приніс уже на самім послідку, коли всі інші люди розійшлися. І сам Мендель, давши Яцеві решту тої горілки, попрощався з ним і пішов спати.
Коли розійшлися останні гості, Яць почувся таким щасливим, таким супокійним і здоровим, як ніколи. Якесь роскішне тепло розлилося по всім його тілі. Ані сліду недавньої гарячки, що пожирала та гризла його без упину. Сидів на лаві, спершись обома ліктями об стіл і стискаючи в обіймах свої справджені мрії, свій мільйон, що лежав ось тут в запечатанім мішку. Всміхався і проказував якісь слова без зв'язку. Силувався пригадати собі щось, але довго не міг. Вкінці пригадав таки, що треба б за гістьми двері позамикати, але не чув у собі настільки сили, щоб устати.
— Е, що там мені двері! — подумав. — Маю мільйон, мільйон, мільйон!…
І шепочучи ті слова, схилив голову на мішок з грішми й заснув. Олійний каганець стояв насупроти нього на столі й своїм михкотячим огником надармо силувався заглянути йому в очі…
