сонця, а виносячий два морґи, враз із находячимися на тім ґрунті ямами нафтовими й з усім, що є в нім, і на нім, і віддаю той ґрунт тут же при свідках тому Менделеві на вічну й неограничену власність… А Мендель має мені перед віддачею ґрунту при тих самих свідках вручити ціну купна виносячу мільйон… валюти австрійської.
— Чого, чого? — перебив читання Яць.
— Валюти австрійської, — проказав удруге пан писар. — То значить грошей австрійських, цісарських, розумієте?
— А, розумію! Ну, це певна річ, іншими грішми я не приймаю. Ну, читайте далі!
Дальша читанина пішла швидко. Контракт підписали, розуміється, як Яць, так і всі свідки, тільки знаками хреста святого. Тоді виступив Мендель і положив на столі цілий мішок грошей. Розв'язав його й почав виймати пачку за пачкою банкнотів. Кожна пачка зложена була з дрібних банкнотів, переважно паперових шістаків або гульденів і навхрест перев'язана ниткою.
— Тут сто, тут сто, тут сто, тут сто! — питлював Мендель, і валив пачку за пачкою, аж усі дух в собі запирали. Кілька хвилин пройшло, поки випакував усе те, що було в мішку.
— Ось вам ваш мільйон, пане Яцю! — сказав, гордо поглядаючи на нього.
Яць стояв приголомшений. Такої сили грошей ще й не бачив, відколи живе, а тепер усе те було його власне!
— Гм, а хто знає, чи то добре раховано? — сказав отямившись. — Треба-б перерахувати.
