й діти млинкували досить добре. А якби почала показуватися кип'ячка, то Яць обдумав так: не чекати, поки діти прикличуть матір і витягнуть його в киблі, але драпатися вгору по цямриню хоч на кілька сажнів, а там уже зачекати на кибель бо боявся, щоб нагло вибухнувши, кип'ячка його не залляла або заморокою не задушила.
Але кип'ячки не було й сліду. По кількох годинах тяжкої праці Яць ослаб, почув гострий біль в крижах, в руках і ногах, почув недостачу повітря, якийсь стукіт в висках, заворот голови.
— Що, може то вже заморока кип'ячку віщує? — подумав зрадівши й тричі шарпнув за шнурок від дзвінка. Був то знак, щоб діти кликали маму й тягли його вгору.
— Ну, що? Є? Буде? — питала шваґрова, коли Яць, стоячи в киблі і прип'ятий за пояс до линви, виринув з темних челюстей ями.
— Хвала богу, здається, що буде, — відказав Яць, важко дишучи й ледве здужаючи вийти з кибля.
Відв'язали його, завели до хати, нагодували й знов положили спати. Але надія показалася передчасною. Заморока була, але кип'ячка не показалася. Тривога й гарячковий поспіх у Яця ще змоглися. Відпочивши трохи, почав налягати, щоб знов спущено його до ями, але шваґрова нізащо в світі не хотіла цього зробити.
— Самі себе замордуєте, шваґре! — говорила. — Відпочніть ліпше, прийдіть до сили. Яма не втече.
