Кілька разів дзюбнути. Хто знає, може лиш раз в щасливе місце вдарити… Не відмовте мені, кумочко.
Шваґрова стала зачудована. Не так її здивувало прохання Зелепуги, як його голос — якийсь дивно-дивно звучний, м'який і тремтячий. Вагувалася хвилю, бо крім двоїх старших мала ще троє менших дітей, що вимагали повсякчасного догляду.
Яць вгадав, чого вона вагується.
— І про тих менших не турбуйтеся! — сказав. — Заберіть їх до моєї хати, там вам буде близько до них. А втім спустите мене до ями і все будете мати з пів години вільної, поки я там що накопаю. А діти будуть за той час млинком крутити.
А коли шваґрова ще вагувалася, Яць нараз заллявся сльозами й кинувся їй до ніг.
— Кумо швагрова! — благав, стискаючи її коліна. — Богом вас заклинаю, не відмовляйте мені цього прохання! Не відмовляйте, бо здурію! Чую добре, що від самої думки, щоб покинути цю роботу, якийсь недобрий дух до мене приступає й я готов наробити нещастя, великого нещастя!
— Біг з вами, шваґре! — скрикнула перелякана Яцевим плачем жінка, піднімаючи шваґра з землі. — Бог із вами! Що ви за страшні речі говорите, нехай Бог заступить та відверне! Заспокойтеся, все ще добре буде. Всі підемо, будемо копати, будемо Богу молитися, може й змилується над нашою недолею й пошле нам свій дар великий. Тільки не плачте!
