А це що зо мною? Лечу ще? Бачу, ні вже… Посвітити… Ні, я на дні! Ах, слава Тобі Господи! Ось і воно, дно, дно!
Йой, яка височінь надо мною! Мороз по мені проходить!… А то що? Там ніч уже? Якесь небо темне… Ба, чи то свічки, чи направду звізди на небі видно?… А воно ще рано було, як я спускався! Чому там звізди видати? А може то так мені привиджується?… Пек тобі, маро!…
Як тут тісно! Як тут темно, душно, лячно!…
Моя дротянка, немов привалена пітьмою, ледве-ледве блимає. А це що за темні челюсті, ніби вхід у лисову яму?… Чи це тота штольня?… А як тут в неї влізти, а робити в ній?… Господи, та тут прийдеться чоловікові згорбатіти ще заким мені сопух дух запре!…
Е ні! В середині вона ширша трохи. А во, якось зачинаю привикати до тої пітьми. Бігме, у чоловіка гей би котячі очі відростають. О, тут ще, видно, Йван позавчора копав. Тут би, бачу, й мені ставати. Гм, а не знати, чи прудко то віск добудеться?…
Гм, при роботі воно не буде так лячно. Треба пильно робити, хоть, бігме, для такого собаки пана не варто би й раз оскарбом дзюбнути. Хай знає, як бідному робітникові уривати платню! Але воно, бачу, таки для мене ліпше буде рушатися. Лиш тяжко дуже, душно, ох, дуже
