— Тобі? А тобі на що?
— Так собі. Потрібно. Маю тут трохи грошей, то думаю собі, чи не доробився б чоловік чогось на вашім ґрунті.
— Ну, що ж, Боже тобі помагай Юдко! — щиро сказав Яць. — А коли маєш стільки грошей, то певно ліпше на ґрунті робити, ніж кінським хвостом по калюжах махати.
— А яка ваша ціна?
— А хіба не казав тобі Мендель? По сотці за морґ.
— То на мене забагато, — сказав Юдка. — Я вам дам по вісімдесят, добре?
— Нехай буде й по вісімдесят. Другому я б і за сто не дав, але тобі дам за вісімдесят, бо знаю, що ти хлопської роботи не цураєшся.
Юдка солодко всміхнувся при тих словах і видобув з-за пазухи кварту горілки.
— Ну, коли так, то випиймо могорич! — сказав Юдка. — Нехай вам Бог на все добро помагає!… І зараз до писаря підемо, контракт зробимо.
— А коли гроші виплатиш?
— Зараз, як тільки контракт буде при свідках підписаний.
Яць Зелепуга слухав і майже вухам своїм не вірив. Юдка Либак ґрунт купує! І готовими платить! Ну, то вже хіба кінець світу наближається!…
Зелепуга кілька разів недовірливо поглядав на погане, хоч і зраділе Юдчинє лице — чи не думає він його на глузи піднімати. Але куди тобі! Юдка зовсім серйозно брався до діла й ніколи не любив жартувати.
