зробили неможливим ніякий лад у громаді. Перекупства, споювання й шахрайства здеморалізували уряд громадський і зробили його слухняним знарядом в руках багатших промисловців. Поліції не було ніякої. Спекулянти робили, що хотіли, а повітові уряди дрогобицькі, мабуть і рукою махнули, почуваючи свою неспромогу завести в Бориславі якийнебудь тривкий порядок. Тим то й не був ніхто безпечним що до свого добра й навіть життя. Часті нещастя в ямах минали власникам безкарно, а до тої рубрики „нещастя в ямах“ зачислювано дещо й таке, в чім перелякані бориславські люди бачили очевидні злочинства й забійства.
— Так значить, гадаєте, що з того нічого не буде? — запитав Яць шваґра.
— Розуміється, що не буде, — відказав той далеко вже м'якшим голосом, ніж уперед. — Бо скажи ти мені, чи то твоя, чи то наша хлопська в тім голова? А найгірше те, що треба б війну починати з спекулянтами… Ні, ні, нічого з того не буде.
Зелепуга ще хвилю посидів на колоді, звісивши голову, але звільна погляд його прояснився, голова піднялася, він встав і стукнувши паличкою об землю, сказав наупір:
— А я вам кажу, що таки буде! Хоч би мені прийшлось головою наложити, а я свого доконаю. Пристаєте до спілки?
— Йди, йди, старий безуме! — відказав йому шваґер. — Досі я думав, що ти тільки дурний, але тепер бачу, що ти пропив і ту крихту розуму, що тобі мати дала.
