Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/23

Цю сторінку схвалено

до пів ями? Ех, таже Йван тяжчий, а під ним не вривалася!). Ну, з Богом! Розкручуй!

У-у-у! Як я колишуся! Де, що, як, що зо мною? Темно мені в очах, цямриння ями чого воно крутиться довкола, пощо так прудко догори летить?… А там що на горі? Чи корба зап'яла, чи що, що мене не спускають у долину?… Чому це тут вітер з ями віє, а на верха його не чути?… Господи, як темно, як страшно! А де те дно? Нічого… нічого! Лиш пітьма і сопух! А який сопух густий! Як тяжко дихати!… І чому вони не млинкують вітру сюди?… У, який вітер з долу, який вітер, як усе крутиться, летить… Правду казав Матій, страшно!… Де я? Вже так довго лечу, а дна ще нема! Та й уже й та ліхтарня світиться. Де дно? Боже мій, вони брехали, це неправда, що яма лиш на п'ятдесят сажень глибока. Таже я вже за той час з чверть милі улетів!… Ох, як серце у грудях товчеться! Що зо мною станеться? Таже як зачну душитися, то заким мене витягнуть, десять разів духа дам!… Матінко Пречиста, рятуй мене! Святий отче Николаю, не дай загибати!… Ні, ні! Я лечу! А як скоро! Дух у мені запирає!… Кров жбухає до голови… І ще дна нема. Лиш цямрини та й цямрини! А що якби віск напер на них з боків, потрощив і звалив мені згори на голову?… Адже вже не одному так сталося. Адже з нашого села Сень Яцишин так згиб. На гамуз його роздавило… Боже святий, не дай грішній душі загибати!