сильна, невидима рука пхає його в глибінь, що якийсь голос кричить йому над ухом: „Скачи й ти і гинь з ним разом! Яке твоє життя буде тепер? Скачи, скачи!“ І нещасний батько чув у собі скажену охоту скочити в ту темну, пекельну безодню й загинути враз із сином. Аж коли вже зовсім був нахилився над ямою, видіпхнула його від неї друга якась сила — рука природи, що раз-у-раз і всюди береже свого життя.
Нарешті нещасний батько надумався. „Що враджу сам?“ Це одне питання прояснило йому все. Мов божевільний кинувся городом до хати, гукаючи що сили: „Рятуйте! Рятуйте!“
Збіглися на крик і свої, й сусіди. Ніхто не знав, що сталося, кого рятувати. Лиш материне серце прочуло зараз, що воно є. Нещасна мати заломила руки над головою, йойкнула й впала без пам'яті там, де стояла.
Що було робити? Як рятувати нещасного? Спочатку ніхто не хотів лізти в яму. Боялися задухи. Лиш батько напирався: „Пустіть мене та й пустіть! Вирятую його, вирятую, а ні, то най-же й сам із ним пропаду!“ Ледве задержали бідного Василя.
— Тату, татунцю! — говорив Іван. — Де вам лізти? І йому не поможете, й самі задушитесь! Волю я. У мене голова міцніша, швидше витримаю!
На тім і стало. Двох найсильніших пристало до корби. Івана оперезали добре линвою й спустили додолу. Задуха в ямі була велика, але хлопці пильно справлялися, й незабаром Іван крикнув зі споду,
