Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/50

Цю сторінку схвалено

Питання, котрі для інших становлять підстави життя, кровні завдання, а то й принуку до кривавої жертви, — тут вони тільки спосіб для приємнішого прогнання часу, для диспут, перемішаних з товстими дотепами та цинічними замітками. Усе, як слідує старшим особам!..

У сусідній світлиці, просторій та ясно освіченій, зібралася молодіж. Співи, музика, танці, сріблистий сміх, тихі шепти та сміло виголошувані компліменти, несуться відтам пестрою рікою, наповнюють весь дім празничним, веселим гамором, надають йому подобу вулія, до котрого щойно впущено молодого роя. Але, помимо того, на вид так веселого й щасливого образу, тут ведеться війна — безконечна, завзята, різновидна, хто знає, чи не тяжча, як тамта на Балканах. Правда, кров тут не ллється, стогнання ані крику не чути, ран не завдають, ну але й без тої поганої декорації війна можлива. О, так, тут війна тяжча, бо тут одні других стараються не зранити, не забити, а конечно живцем узяти в неволю. До тої цілі мусять тут служити і очі, і уста, і руки, і груди сніжно-білі, і талія, і фризура, і вуса, і рухи, і всі, всі дари природи і штуки! До тої цілі кожне тут вибирає инші способи, інші атаки та маневри, виступає до бою то відкрито, то тайно, уживає до нього то цього, то того оружжя після вільного вибору, бо прецінь усі тут — вільні люди! І помічники тут же! Цей чує за плечима сильну підпору вітцевих зв'язків і протекцій, тамта вітцевих книжочок щадничих,