Кінцеві два рядки повторено з таким притиском, що аж шибки в вікнах забряжчали. А коли по скінченню пісні в хатині залягла хвилева тиша і всіх лиця палали ще рум'янцями і всіх груди важко дихали з натуги й розбурханого запалу, залунав серед тої хвилевої тиші сухий, упертий голос Хоми без серця:
— От, то, то, то! Терпливість або, ще краще: терпимість, із якою всі ми зносимо свою власну безкритичність та недумство та безхарактерність! Ось чому ми бідні!
І сказавши це, він вийшов із хати.
Минуло пару літ. Хома без серця скінчив права і щез якось раптово з горизонту, а Хома з серцем увесь віддався діяльності серед міських робітників.
Надійшла ера арештовань і політичних процесів, і обидва приятелі здибалися знов — у тюрмі. Вони належали до двох різних процесів, а що ув'язнених із одного і другого процесу було багато, то їх дали обох до одної казні.
— Ага, шпачку, і ти тут? — зажартував цим разом виїмково Хома з серцем, коли Хома без серця, двигаючи величезний сінник, протискався крізь вузькі дверці до казні.
— Дуже мене тішить, що застаю тебе в такім добрім гуморі, — відповів «цувакс», коли казню замкнено і ключник віддалився.
— І що привело тебе сюди?
