— Знаєш, любчику, що сказав небіжчик Гоголь: «Певна річ, Александр Македонський — герой, але нащо ж зараз крісла ламати?» Ніякий геній не забезпечений від дурниць, та я й не суджу геніїв, а твою сьогоднішню промову. Може, ти не зрозумів гаразд тих геніїв, а може вони й помиляються. В усякім разі ти не повинен був так говорити.
— Робітники мають право почути раз повну правду про своє положення і про свою будучину.
— Певно, певно, тільки що ти ані того положення, ані тим менше, тої будучини не знаєш.
— В мене серце крається, дивлячися на їх убожество й нужду.
— І ти годуєш їх фантомами.
— І я піддержую їх надію.
— Щоб зготовити їй тим болючіше розбиття, коли всі ті пророкування не сповняться.
— Не бійся, сповняться! Мусять сповнитися! Це вже не такі люди, як ми з тобою, обміркували та обчислили. Читай Маркса! Читай Енгельса!
— Читав, братіку, Маркса, але там не знайшов того, чого шукав, та й не знайшов того, що ти говорив. А Енгельсове пророкування по-моєму не може сповнитися.
— Не може? Чому?
— А тому, що збудоване на фальшивих премісах.
— А то які по-твойому фальшиві преміси?
— Такі, що колись буде така революція, яка одним замахом доконає побіди визи-