Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/395

Цю сторінку схвалено

Досить значна купка студентів обступила цю жертву надмірної інспірації і в веселім настрою духу хапала обривки її моральних рефлексій. Серед тої купки здибалися випадково і обидва Хоми, що досі ще не були знайомі з собою.

Перший Хома з затурбованим лицем нахилився зараз над п'яним і силкувався підвести його на ноги.

— А ви що робите? — запитав другий Хома.

— Прошу вас, допоможіть мені, — благав перший. — Аджеж, бачите, бідний чоловік не може встати. Надлетить фіякер і переїде його. Або поліціянт надійде та й арештує його.

— Що ж, це може було б і найрозумніше. Думаю, що було б ліпше лишити його тут у спокою і зараз таки покликати поліціянта. Найкраще я сам і зроблю це.

І він пустився йти.

— Алеж, прошу вас, — благав перший Хома. — Що ви вигадуєте? Це ж, може, бідний робітник, його арештують і пару день продержуть у заперті, а його сім'я тим часом буде гинути з голоду. Треба ж мати серце. Це ж безсердечно зараз кликати поліцію.

— Е, що там! — відповів другий Хома. — Бідні робітники не мають звичаю впиватися отак в робучий день, а в втім…

Він перервав свої докази і пішов вулицею, шукаючи поліціянта. А що в Галичині поліціянта звичайно зовсім не можна знайти там, де його власне треба, то це потривало добру хвилю, заки він повер-