воно не сміє бути! Продавати наші святощі так, щоб потім перший ліпший по своїй уподобі міг доторкатися до них та поратися з ними — ні! Коли вже мусимо продати їх, то продаймо їх самим собі! Так, щоб ми вправді дістали гроші, але зате не лише полишили собі всі реалія, але надто ще й право вживання задержали виключно в своїх руках. Аж такий викуп буде вповні відповідати нашим традиціям, нашим усвяченим інтересам і нашому почуттю справедливости.
Величезна буря оплесків зірвалася в совіті нечестивих. Бесідника обносили на руках по залі. Коли знов поставили його на власні його ноги, запищав удруге той сам голосок із виразом заклопотання і мовив:
— Ба, але як це зробити?
— Дуже просто! — промовив владно третій бесідник. — Продаємо своє пропінаційне право цілому краєві.
— Так, але… — посмів ще раз запискотіти наївно заклопотаний опозиційний голосок.
— Ніякого, «але»! Край купує і платить, а заряд обіймає хто? Очевидна репрезентація краю. А репрезентація одинока, дідична, природня репрезентація краю хто?
— Ми! ми! — заревло одноголосно з усього совіта нечестивих.
— Розуміється, — кінчив третій бесідник. — Пропінація в новій формі лишиться такою, як була з давен давна, лише то буде тепер не приватна власність, а краєва. Ми дістанемо гроші, задержимо гуральні й корчми і задержимо нарешті
