робишься тоненький і високий, згинається в три погибелі й, дотикаючи циліндром до самого тротуару, мов жайворонок, приспівує:
— Gschamster Diener, Herr Hofrath, empfehle mich ergebenst![1]
Ні, наш доктор Бессервіссер не з таких. Я навіть не знаю, чи він існував уже в 1848 році, а цей анекдот свідчить хіба про налоговий еклектицизм, коли тим часом наш доктор радше налоговий критик і винахідник дір у мостах.
З тим усім тип вельми симпатичний. Мені аж жаль слухати, коли він часом нарікає, що його ніхто не любить. Лиш одно його потішає, що всі йому завидують. Чи він любить кого? Ій-богу, якось не доводилося питати його. Спитайте самі.
Я маю подив і повне признання для таких людей. Приємно знати, що коли чоловік зробить чи напише яку дурницю, ось тут близько тебе є щирий друзяка, котрий зараз, в інтересі публічного добра, викаже тобі, що ти ідіот і що він сам зробив би це далеко ліпше. В серці будиться радісне чуття: ну, ще не вмерла Україна, коли має таких синів. А коли часом у душі ворухнеться нескромне питання: чом же це доктор Бессервіссер, знаючи ліпше всяку річ, не зробить її ліпше, а дає робити нам, старим ідіотам, і чом же це він аж тоді стає мудріший і вміє ліпше зробити, коли хтось інший
- ↑ Низький слуга, пане гофрат, поручаюся ласкаво вашій ласці.
