його в гніздо клерикалів, або мамелюків. І все це з тим спокоєм, з тою свободою духу, які характеризують людей справді вищого закрою. І головне, все це не обов'язує його ні до чого. З ким сьогодні щиро стискався, тому завтра наплює в лице: з ким сьогодні ділився таємними бажаннями своєї душі, на цього завтра кине каменем. Це знак дійсної незалежности його характеру. Він поступає завжди так, як йому диктує його моментальне переконання, і ніколи не дбає про те, що скажуть про його люди. Отим то я вважаю злосливою і зовсім тенденційною видумкою твердження тих, що ідентифікують нашого доктора Біссервіссера з тим Вислабоцьким чи Зборовським, чи якимсь іншим невимовним псевдонімом, що то в 1848 році, виходячи з дому, ніколи не забував взяти до кешені три кокарди: біло-червону, синьо-жовту і чорно-жовту. Побачить здалеку польського патріота — припинає біло-червону кокарду на груди, не біжить, а летить з розпростертими обіймами і не говорить, а кричить: Wolność! Równość! Braterstwo![1].
Попрощаеться з тим, побачить здалека Русина, ого! вже на лівій кляпі вродилася синьо-жовта кокарда, мій герой надувається, як сич на вітер, і глибоким басом гримить:
— З нами Бог і розумійте язици!
Та коли в дальшій подорожі побачить урядника з губернії, ого! вже до самого серця пришпилює чорно-жовту кокарду,
- ↑ Воля, рівність, братерство!
