Такий то був початок тої пам'ятної будови. Як вели її дальше Згода зі Шлендріяном, як купували цегли і каміння, як мурували і під час мурування пляни перемінювали, а перемінивши бачили, що кепсько зробили, як мулярі не хотіли слухати Шлендріяна, а цегла мулярів, про це все довго би було розповідати. Не скажу також, чи довго, чи коротко вони працювали при тій будові, а перейду просто до того торжественного дня, коли будова була вже готова й коли її посвячувано. То була радість для бідних людей, то був всенародній празник! З усіх сторін з'їхалися відпоручники і нотаблі, попривозили своїх їмосців[1] у шовках, своїх дочок у білих та рожевих сукнях і своїх парафіян у національних свитках, полотнянках, личаках та клепанях і з національними кошелями та дзюбеньками за плечима. Щось з п'ятдесят пан-отців стануло до соборної служби Божої «за всякое прошеніє», а по службі Божій чотири найславніших проповідники на всі чотири роги світу почали поучати зібраних про важність і красоту цього празника. Згода царювала над зібраними. Вона була вбрана в нову гарну сукню, вибілена і трошки навіть підрум'янена, сиділа на балконі нового будинку та все лиш усміхалася та благословила. Вкінці, коли проповідникам не стало вже духу в грудях і вони скінчили свої відхнені промови, коли всіх очі ще раз звернулися на нову будову і на неї, Згода порозуміла, що пора
- ↑ Їмосць — жінка попа.
