Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/366

Цю сторінку схвалено

дину його, omy найглибшу, можемо оставити так, як є; обмуруємо її гарненько, так що займе ціле подвір'я. І Багну буде рехт[1], і жабам рехт, і бідним людям так же кривди не буде, бо будуть мати на подвір'ю сажавку. Всякі користі з неї: літом холодок, а зимою своя ховзанка[2].

Згода мало не поцілувала свого кума за таку мудру раду.

— Тільки чим його те Багно засипати? — клопоталась Згода.

— А хіба ж мало маємо сміття, — сказав Шлендріян. — Глянь на оту купу, куди від віків усі сусіди викидали, що кому було непотрібне: онучі, череп'я, розбите шкло, попіл і всяку всячину. Це ми гарненько втелющимо в Багно, буде з нього досить.

— Не смійте! — закричало Сміття. — Я також історична традиція, я знак унії двох народів, знак добровільного їх співділання! «Со Bóg złączył, niech człowiek nie rozłącza!»[3]

Але Згода вже не дивувалася і не гнівалася, а тільки лагідно сказала:

— Не бійся, кохане Сміття! Ми не думаємо тебе викидати за границю, ані нівечити до разу. Навпаки, ти будеш у нас «во главу угла», підеш під фундаменти нашого нового дому!

Сміття почало було ще щось відповідати, але Згода вже не слухала й пішла дальше.

 
  1. Рехт — з німецьк. закон, справедливо.
  2. Ховзанка — сковзалка.
  3. Що Бог з'єднав, цього хай людина не роз'єднує.