Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/364

Цю сторінку схвалено

мій плян трохи інакший, ніж плян фундаментів оцієї Руїни. Покійничок Облуп Скорпіонович будував замок для себе і для своєї двірні, а мені би треба для бідних людей. Дім народній будувати.

— Ей, кумо, дурниця, їй-богу дурниця! — скрикнув Шлендріян. — Бідні люди не такі дуже перебірчиві та фудульні[1]. Хоч новий дім буде трохи недогідній, тут тісний, там темний абощо, то їм і то буде аж надто добре. Вони за все вдячні будуть. Аджеж вони, серденько моє, в яких хоромах вік свій спропудили? Мало що в ліпших, ніж хліви! Будеш ти на них уважати! А ще як їм скажеш, що їх новий дім стоїть на тім самім фундаменті, що замок покійного Облупа Скорпіоновича, то вони такі щасливі будуть, мов у небі!

Згода замислилася ще глибше, і для святого спокою пристала на те, що мовив Шлендріян.

Пішли дальше, щоб оглянути Багно.

— Ну, тепер я вже й не знаю, чим оте багно засипати, — воркотіла Згода, поміривши паличкою глибину рідкого болота і послухавши, як посеред нього в калюжах кумкали жаби.

— Що? Мене засипати? Мене нищити? — пробулькотіло Багно. — Мене, корінну, ісконную властивість цього ґрунту? Ні, я на це ніколи не пристану!

— От тобі й на, — сказала Згода, — і тут якась національна властивість, якісь історичні права! Головонько моя бідна!

 
  1. Фудульний — зарозумілий.