той хіба не скривдить її, а вона все смирненько та тихенько, волить недоїсти, недоспати й зубами з холоду сікти, ніж би мала з кимбудь задертися. Але в бідних людей очі не були завидющі, а серце було повне любови і згідливости, і вони не бачили латок та бідности, але натомість цілою душею всисали в себе кожне слово, що говорила Згода.
Обнявши будову дому і зробивши, як слід, контракт у нотаря, Згода першим ділом пішла до Незгоди, що жила також у нужденній землянці на краю міста і весь день тільки й робила, що гарчала та сварилась та до поліції з сусідами тягалась.
— Слухай, сестричко, — сказала Згода, увійшовши до хати й привітавшися з Незгодою. — Трапився мені заробіток: вибудувати бідним людям хату.
Незгода тільки очі на неї витріщила, а далі, як не зарегочеться, як не зацокоче:
— Тю, тю, тю, на твою голову! Ти за будівничого обираєшся! Та тебе б тільки в просо за опуда поставити, а не за будівничого обирати! От уже дурні якісь, а не люди!
— Ну, сестричко, — лагідно сказала Згода, — гріх тобі глузувати з мене. Аджеж знаєш стару поговірку: «Згода дім будує, а Незгода руйнує». Бідні люди захотіли мати дім, — ну, що ж тут натуральнішого над те, що вдалися до мене? Аджеж не до тебе їм було вдаватись? Досить вони від тебе натерпіли.
— Я б їм була їх глупі голови кип'ятком обілляла, якби були до мене посуну-
