І чим далі, тим гірше! Вже тепер не досить їм і виборів. «Що там, — кажуть, — вибори раз на шість літ, а як ми їй через увесь час дамо спокій, то вона собі байдуже буде». Їм то приємність чинить — не дати мені ані на хвилю супокою, пекти і смалити мене на вільнім вогні від колиски аж до смертельного корита! Вже тепер не проти одного або другого вчинку б'ють, — ні, проти цілого мойого свинського світогляду, проти всього свинства в світі, проти цілого свинського ладу в наших громадських справах. «Усюди, кажуть, свиня своє рило уткнула. Де не глянь, з кожного куточка громадських порядків свиняче вухо висувається». І кинулись цілою сворою по всіх усюдах, вітрять і нюхають і гарчать, одні одним з чобітьми в душу залазять. «Агов, лишень, ти, хло[1], — повідають, — там мабуть у тебе на дні душі крихітка ще прадідівського свинства лишилася. Давай но його сюди!» І волочуть на позорище, і рвуть, і гризуть, і нівечать.
Боже мій! Так це вони задумали зовсім мене зо світу звести, з усім моїм родом і плодом! І не те щоб самі старші поважненько гулюкали, ще би може мені так не боліло. Та ні бо, старші, ховай боже, хоч і крикнуть часом, та все таки зараз погладять і приголублять мене. Звісно, ви розумілі люди, і кожний знає, що чи круть, чи верть, а без свинства чоловік у світі не проживе. Але оте «молоде покоління» — Господи, це вже такі собаки,
- ↑ Хло — скорочене: хлопе.
