проти того? Аджеж наша «Просвіта», «Народна Торговля» з філіями, «Гуцульська Спілка», «Гуцульська Крамниця»… читальні… хіба ми не робимо, що можемо? Хіба не пишемо? Ми ж демократи! Але в літературі… як би то вам сказати… ми й тут не противні хлопові… «Капраль Тимко», «Убога Марта», «Лихий день», «Сини» — нехай і так. Тільки все таки за много тої хлопистики в літературі, то не добре. Що то за література тоді буде? «Нужда і біда» — «біда і нужда», «хомут» і «верета» — «верета» і «хомут». А ще як почнете малювати того хлопа по-свойому, з «запахом», з цинізмами і тривіялізмами, ну, то нехай радше чорти поберуть і вас і літературу. Такої літератури певно наша публіка не прийме.
— Бо то треба вам знати нашу публіку,треба знати, чого їй потрібно, що їй подобається…
Отакі на тисячу ладів повторювані оклики, ради, нарікання та упімнення почуєте з уст кожного українського редактора і газетяра в Галичині. «Наша публіка» — це крайній, неоспоримий доказ у всякім спорі про напрям і зміст усякої галицько-української газети. Що редактор сам занедбав, чого не доглянув і не розкусив, чого не розуміє або не хоче — усе те так і повинне бути, бо, бачите, наша публіка так хоче. І мовчанка про важні та живо-пекучі речі, і безкінечне мливо на тему «у городі лобода, а в Києві дядько», і ніякою логікою недосяжне скакання від «нашого демократизму» під булаву «його високопреосвященства» і від
