— Ага! — подумав собі Русин, — чи бач, чим ті чортяки прокляті хочуть допекти чоловікові! Нібито жий собі, літай, плавай, по стінах дерися, але не роби нічого. Хитро надумали! Нудою хочуть доконати, бо знають, що для господарської дитини праця — то перша основа життя. Але не діждете ви, поганці, щоб я тут піддався вашому правилу!
Лютий був Русин. Так багато лютости приніс із собою зо світу, що наважився робити в пеклі все на злість і на перекір.
— Все одно мені — думав собі. — Раз уже чоловік дістався сюди, то хоч погуляю собі й заллю чортам гарячого сала за шкіру.
І давай шибатися по пеклі, як навіжений, перевертаючи, розбиваючи та товчучи все, що лише надибав по дорозі. Але проклята рівнина була така безконечно довга, перешкод не було ніяких, а розбивати бідні грішні душі не було ніякої приємности.
— Що вони мені винні? — думав Русин. — От якби так Чорта якого спіткати, то було б гаразд!
Що-ж, коли чорта ані навіть на лік не було видно.
— А це по якому? — подумав Русин. — Бути в пеклі й чорта не бачити, ге, це вже хіба остання ганьба! Але чекай ти антипку один із другим, зараз я тут повиваблюю вас!
Сів серед болота й почав руками й ногами місити пекельну багнюку, ліпити з неї вальки та цегли та укладати в купи.
