вом, ніхто — здавалося — навіть не постерігся, що посеред живих не стало одного, і то не найгіршого та й не посліднього між усіма. Двигаючи ціле пекло болю та жалю, полетіла душа звичайною сонячною стежкою, але швидко зблудила з неї. Була це душа дуже грішна, то й очевидне діло, що блудна стежка завела її просто до пекла.
Прийшов Русин перед пекельну браму і навіть стукати не потребував. Пекло, як відомо, все стоїть отворене і браму має широку, а в брамі все натовп і стиск, так що ніхто й не завважив, як наш Русин разом з іншими грішниками війшов до середини тої «юдолі» повної «вогнів невгасимих» та «червяків невсипучих».
Вид пекла розчарував його дуже. Думав, що знайде якісь бездонні пропасті, страховища, муки та катуші[1], яких ані око не видало, ані вухо не чувало. А тим часом куди тобі! Якісь сірі ніби багновища. ніби піски, без кінця і краю, без зелені, без лісу, без ріки; вгорі щось ніби небо, лише чорне, як смола, без сонця й без зір, одним словом, околиця нужденна й нудна до найвищого ступня. А між тим небом і тою землею, ніби чорні хмари, повзали рої душ грішників, що блукали самопас, без заняття, без праці, без радощів, але й без ніякої особливої муки, крім нестерпної нудоти.
- ↑ Катуші — катування.
