дошкульно. Коли зійшлися лікарі, щоб краяти і шматувати її тіло, вона в виді мухи сиділа на великім чорнім цвяху, яким були прибиті до хреста ноги дерев'яного Христа, що стояв у головах катафалка. Сиділа й чула розмову ескулапів[1], не можучи одначе ніяким способом виявити свого осуду про неї.
— Крепкий був хлопиця, — сказав один лікар, — погляньте, колего, які в нього кості, які м'язи, які груди, як у Геркулеса! Я й не думав, що так швидко переможемо його своїми ліками.
— Що кажете, колего… швидко! Згадайте краще, скільки то ми намучилися з ним. Мені дивно лише, як багато він витримав і жив. Коли б не шановний наш протомедик, то хто знає, чи не жив би ще й досі.
— І певно жив би, — мовив поважно третій лікар, якого ті два звали протомедиком. Колеги, не вважаючи на всю свою вченість, не пізналися на тім, де його найслабша сторона, і задавали йому ліки не такі, яких було треба, щоб вповні знівечити його життєві сили.
— Алеж, шановний колего, — скрикнули в один голос оба перші, — аджеж нам здається…
— Лиш потривайте хвилинку, колеги, — мовив поважно протомедик, — зараз витолкую вам це. Колега з правої руки, зрозумів свою задачу дуже примітивно і лічив його тільки на Vim numericam[2]
