в те, що ти сказав. Не людськість існує для плекання думки, але плекає думку для себе, для своєї користи.
— Що ж, нехай і так буде, — сказав пан, але і в такім разі тільки той може користатися з неї, хто думає.
— Хоча з тої, як кажеш, підстілки тягне живучі соки? — відповів молодий чоловік.
— Що ж, коли цвіт для гнилої підстілки зречеться цвісти, то ані сам не зацвіте, ані підстілці не поможе. Ліпше з нагромаджених скарбів думки користати малому числу думаючих, ніж кинути їх у пропасть забуття для того лише, що більшість із тих скарбів не може користати.
— Не може, кажеш? А пробували ви коли давати їй ту можність? А для чого так пильно стережете тих скарбів, окружаєте їх таким штучним валом, щоби заборонити до них приступу негідним?
— Бо хлопство, — то дитя, а думка, — то вогонь. Дитя з вогню не скористає, а хату запалить.
— Але дитя, котрому на віки забороните вживати вогню, може вирости на чоловіка дикого, на двоногого звіря і нічого більше.
— Що ж я на це пораджу? — сказав пан, здвигаючи раменами. — Чи на те лише ти завів мене до цієї вонючої нори, щоб мені сказати оце? Не думай, що ти сказав мені щось нове. А особливо не думай, що тим отвориш мені очі любови і співчуття.
— Цілком нічого подібного не думаю, — відповів молодий чоловік. — Я тільки си-
