але не сказав ані слова. Тим часом пан ішов уже напроти польового, котрий вертав з поля.
— Ну, що там у полі? — запитав його коротко.
— Біда, ясний пане, вчорашній град витовк нам лан вівса під лісом.
— Не маєш, аспан, від завтра в мене служби! — ревнув пан і, як біснуватий, побіг дальше. Напроти нього, поважно ступаючи і оглядаючися довкола, йшов головний завідатель панських посілостей, чоловік хоч із шляхотським гербом, але з дерунською душею. Тримав він цілу службу в кліщах, пильнував усього, запобігав і щадив, знаючи, що чим більше буде на купі, тим більше можна з тої купи взяти для себе, не лишаючи ані сліду, ані підозріння. І тепер власне він обчислював, що в минувшім місяці приросло для його кешені і до якої суми заокруглиться збита вже кабза[1], за котру думав в коротці набути одно з гарних дібр у близькім сусідстві.
— Ну і що ж там, пане брате? — сказав до нього пан.
— Все добре, ясний пане, — усміхаючися, сказав завідатель.
Аж зітхнув пан, аж на серці йому полегшало. Вічна біда, від котрої зачинали свої відповіді найстарші й ніби найвірніші слуги його вітця, зачала наповняти його перестрахом. Зачинав чути себе окруженим злодіями, розбишаками і опришками. Тож незвичайно врадувався, поди-
- ↑ Кабза — гроші.
