В стодолі стояла ціла купа людей: підданих хлопів, дозорців і панських двораків, а з-посеред тої купи долітали до панського слуху якісь лускоти, ніби молочення, але помішане з жалібним криком і стогнанням. Зацікавлений вступив пан, щоб поглянути, що то діється. Цікавий побачив образок. Під стіною на кріслі сидів головний завідатель панських дібр і голосно числив, поглядаючи від часу до часу в невелику книжечку. На тоці лежав розтягнений мужик і йойкав і стогнав, і кричав. На його руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби[1], а два інші прали канчуками в те місце, відки ноги ростуть.
— Що ви робите? — питає цікаво пан.
Завідатель станув перед паном, уклонився і сказав:
— То, прошу пана, Проць Шуліка відбирає свою тижневу порцію.
— За що?
— Три рази спізнився на панщину.
— А так! — сказав пан, заспокоївши свою цікавість і хотів відійти.
— Ой, бідонько ж моя, бідонько чорна, — крикнув мужик, розтягнений на тоці. — І на полі щодня били за спізнення, і тепер ще б'ють. А в мене жінка хора, дитина вмирає, біда дома, нема що раз в рот вложити, і не спізняйся!
Дальші слова заглушив поновлений лускіт батогів о тверду, висохлу хлопську шкіру. Але пан, почувши ті слова, нагло станув зворушений ними, потім вернувся
- ↑ Драб — босяк, голодранець.
