пріор, — і я дуже рал би знати ваші докази, знати ті факти, що навели вас на такі виводи.
— О, що до того, clarissime, я готовісінький! — весело скрикнув патер. — Візьміть хоч би їх священиків! Яка нам користь з того, що вони вважають себе католицькими священиками, коли живуть з жінками? Там, де би треба працювати для католицизму, віддати себе нероздільно і безумовно його інтересам, вони слухають своїх жінок, поступають так, як їм наказують їх родинні відносини!
— Все це правда; але все це старі речі й певно ще й перед вами не раз були розмірковувані, — гризько замітив пріор. — Що ж, коли не наша сила це змінити! Діло це ухвалене і затверджене синодами та апостольським престолом.
— Про це ще ми поговоримо, — з незрушимою певністю відповів патер. — Але ось вам ще друга обставина. Чи ж не видається вам безглуздим і нерелігійним таке виховання молодого покоління священиків, яке ведеться у тих греко-католиків? Що ж то за священик вийде з молодого чоловіка, котрий завтра має бути посвяченим на єрея, має прийняти найвище церковне таїнство, а сьогодні, замість в скупленню духа приготовитись до того святого акту, їздить по празниках, витинає «козачка» та «коломийки», завертає голови попадянкам і ні про що більш не думає, як тільки про те, щоби найти собі наречену з добрим посагом і позбутися довгів, нароблених у семінарії?
