це будучі «підпори Руси» тарабанили латинські кон'югації, толковання з Лівія, або подиктовані паном професором пояснення до «Hermann und Dorothea». Та, не вважаючи на таке наукове заняття, на всіх тих лицях, надутих, знеохочених та поважних, виступав вираз сердечної глупоти, безмисности та тупої впертости; так і видно було, що та наука для них мука, панщина, видумана тільки на те, щоби давати їм зовсім непотрібну роботу.
Та коли ми ввійшли поміж них, сцена змінилася трохи. Більша часть бурсаків відірвала очі від книжок і почала придивлятися мені. Невеликий гурток Михасевих товаришів обступив нас, слухав нашої розмови, а дехто з них додавав деколи свої уваги або вибухав голосним сміхом. Не тямлю вже, про що ми розмовляли з Михасем, стоючи біля вікна. У мене під пахвою була книжка Дарвіна «Про походження родів», недавно перед тим видана в польськім перекладі.
Заговорившися, я положив книжку на примурок. По хвилі почув я за собою голосний окрик:
— Тьфу!
Обертаюся здивований і бачу, як один зі старших бурсаків розгорнув мою книжку і, побачивши її титул, зараз дав вираз свойому обуренню. В тій хвилі кілька інших заглянули також до книжки, одні з виразом цікавости, інші з огидою або острахом.
— Що ти, що ти? — звернулися вони до Михася, — як ти смієш приставати з таким чоловіком?
