тяганини, ніякого мученицького вінця не діждешся.
Невеличке знання німецької мови виручило його цим разом. Він зумів порозумітися з жидами, і це було його щастя. Балагула за добру плату обіцявся довезти його, куди йому треба. Патер сказав назву одного села, яке припадково впало йому на гадку.
— Ов, далеко дуже, та й ще вода тамтого тижня греблю перервала: зовсім не можна туди доїхати.
— Ну, то може туди? — і патер сказав назву другого села.
— І туди не можна: туди й дороги нема, хіба що в зимі по льоду.
— Ну, то може тут? — і патер, потіючи та мінячись на лиці, сказав назву третього села.
— А, туди можна, це ж тут і недалеко: більш двадцяти верстов не буде.
— Двадцять верстов? — повторив патер, перший раз в життю чуючи цю дивовижну назву. — А багато вам треба буде дати за дорогу?
— Не багато, десять карбованців, — сказав той, підіймаючи трохи засмальцьованого капелюха на обголеній голові. Патер, не знаючи, що це таке верства, і привичний до того, що по інших краях кожний звичайно лиш тільки жадає за всяку послугу, скільки йому справді належиться, подумав, що, може, дійсно за таку дорогу десять карбованців небагато, і пристав. Хитрий балагула, бачучи, з ким має діло, попросив у нього всіх грошей наперед, на що патер також
