Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/176

Цю сторінку схвалено

ротьбі. Я швидко надумався і велів людям з усякими требами вдаватися до мене, до Варшави. Зразу видивились на мене великими очима, але коли я сказав їм, що мені там легше буде виєднати їм католицького ксьондза для доповнення всіх церковних церемоній, радо пристали. Правда, дорога була далека, але вони частенько їздили туди на торги, а зрештою в такій потребі радо були б пустилися і в два рази дальшу дорогу.

«Повернувши до Варшави, кинувсь я насамперед до латинських духовних, але, на мою тяжку скруту, найшов усюди нехіть і пряму відмову. Кожний знав, що така діяльність незаконна і пахне щонайменше відсадженням[1] від місця, а то й висилкою в Сибір. Ледве-не-ледве удалось мені найти одного латинського священика, що був кілька літ на Сибіру і, позбавлений місця, жив з праці рук своїх. Він прийнявся нести духовну поміч голодним духовного хліба Підлясякам. Оба на спілку ми винаймили собі склепик, в котрім продавались усякі потрібні для селян знадоби, як батоги, підкови, реміння, шапки й т. і. Ззаду за тим склепиком устроїли ми маленьку кімнатку, в котрій давано шлюби, хрещено дітей, уділювано причастя й хоронилися книги, метрики і т. і. Для більшої обезпеки і навіть з конечности ми поставили себе під власть не варшавського, а краківського епископа і від нього виєднали собі дозвіл на адміністровання св. тайн та пастирське благословенство.

 
  1. Відсадження — позбавлення.